Прихожу к ним я каждое утро
И стою, как бедняк, под дверьми
Сознаю - поступаю я мудро
Даже если не чую ни зги.
Говорю - и не слышу ответа
Нет ни шороха там, за стеклом:
Но я знаю, иного билета
Нет и больше не будет потом.
Иногда эти двери открыты
И я смело вперед прохожу
И тогда жизнь по жилам разлита,
И тогда ее снова люблю.
И тогда для меня поют птицы,
И меня привечает земля,
И тогда улыбаются лица,
И зимой тогда даже - весна.
Так и тянется жизнь полосами
От открытых к закрытым дверям
Впрочем, в том убедитесь вы сами,
Когда двери захлопнутся вам.
Тогда будете снова стучаться
Или слепо искать, где же вход?
В этом деле не нужно стесняться.
В эти двери стучите хоть год.
В эти двери стучите хоть вечность,
Жизнь для этого нам и дана,
Чтобы мы на пути своем млечном
Эти двери ценили сполна.
Эти двери: за ними -вся мудрость,
Эти двери: за ними весь смысл.
Потому я и каждое утро
Тарабаню, как нанятый, в них.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
