Малий синок, побачивши вогонь,
Який обняв велику купу хмизу,
Закрив лице листочками долонь,
Схилив його розпачливо донизу
І голосно заплакав: «Ой, біда!
Це полум’я ось-ось дістане неба!
Воно згорить, а як без нього я?
Не кидай, тату, хмизу, ой, не треба!
Як часто ми, батьки, жаркий вогонь образ
Розпалюємо у серцях відверто.
І кидали у нього вже не раз
Свою любов бездумно і уперто.
І так тремтять, бояться наші діти,
Що їхнє небо може в нім згоріти.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Читаючи поезії Ваиля Мартиненка, даючи їм найвищі оцінки, інколи стає вже просто незручно... Де-хто може запідозрити мене, як коментатора, у якйсь особистій зацікавленості :).Але, як там не було -- браво!
Лідія Гапонюк
2021-07-29 12:08:38
Дуже гарна тема: дітей і батьків. Все дуже правильно! Благословіння!
Плыву я в лодке веры в Бога. - Николай Агапьев Евр 6:18-20 Дабы в двух непреложных вещах, в которых невозможно Богу солгать, твердое утешение имели мы, прибегшие взяться за предлежащую надежду, которая для души есть как бы якорь безопасный и крепкий, и входит во внутреннейшее за завесу, куда предтечею за нас вошел Иисус, сделавшись Первосвященником навек по чину Мелхиседека.
Сны Небесного Сада - Николай Богдан Однажды, когда я размышлял над первой главой Бытия, Бог сказал мне, что здесь описано не только творение Неба и Земли, но и творение нового человека во Христе Иисусе, т.е., моё рождение свыше...
